Україна в XVII-XVIII ст.

В кінці XVIII ст. в зв'язку з розділами Речі Посполитої, українські землі стали частинами двох імперій - Австрійської та Російської.

У наступному XIX в. відбулося становлення сучасної української нації, зокрема з'явилися перші спроби зробити живий простонародний мову літературною, завірені виданням «Енеїди» 1798 І. Котляревського, творами Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки, Гоголя і П. Куліша і звичайно, поезією Тараса Шевченка.

На підросійській українських землях зросла активність міської інтелігенції, яка переживала за освіту неграмотного народу і книговидання, однак цензурні заборони в Російській імперії (Валуєвський циркуляр 1863-і Емський указ 1876) і захоплення частини інтелігенції соціалістичними ідеями обмежили український національний рух тільки прагненнями політичної автономії в складі Росії .

На підавстрійських територіях провідником ідеї української нації замість було греко-католицьке духовенство, його діяльності сприяла відсутність цензурних заборон і ліберальна політика імперії Габсбургів. Мережа «Просвіт», хати-читальні, кооперативний рух в Галичині, Наукове товариство імені Т. Шевченка, очолюване Михайлом Грушевським, перша українська політична партія - РУРП (Російсько-українська політична партія), заснована І. Франка та М. Павликом, зміцнювали національну ідею. Період відзначений також розвитком індустріального суспільства, появою мережі залізниць, промисловим переворотом - переходом від ручного до машинного праці, виникненням нових робочих професій, трансформацією аграрного господарства, посиленням процесів урбанізації і поглибленням міської інфраструктури, розгалуженням мережі гімназій, реальних училищ і університетів з вченими світового рівня.